Все тимчасово.. так радісно і страшно.
В кімнаті темно, у вікнах листопад.
Самотність-панна тішиться поважно..
З грудей зникає страх і повертається назад.
Не знаю… Якось дивно стало все.
Чому так все серйозно? Ще цього не знаю.
Похмуре, біле, скривджене лице.
Гублюсь в гріхах та з Богом розмовляю.
Тай він мовчить. І все мовчить. І знов мовчить.
Така мабуть його священна ласка.
Чи він то вітром в шибки стукотить?
Чи просто гріть прийшла осіння казка.
І скільки ж спогадів вирує зараз в голові..
понабиралися де? І різні.. різні.. різні..:
з тобою літні мандри лісові
і теплі-теплі ночі в ліжку ніжні.
Й твоє таке, як чудеса обличчя..
крихке мов скло заципеніле тіло;
душа-загадка з протиріч величчя..
від чого моє серце затремтіло.
Біда і справді в тім, що це все тимчасово
й тремтяче серце спиниться тремтіти..
чи від кохання, чи страхів нервово..
тихенько спиниться й не буду більше бити.
І знову спогади, з приємних в божевільні.
Самотність-панна тішиться поважно..
Вкотре проблеми стомлюють суцільні.
Ця тимчасовість.. радісно і страшно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2020
автор: Артур Шадура