Вже й Осінь день за днем спливає,
Останні сонячні нам промені кида,
Вона, наївна, мабуть ще не помічає,
Що вже й на п’яти наступає їй Зима.
Не те тепло навіть в обідню пору,
Та лист опалий, як брудне сміття,
Не хоче й сонце підніматись вгору,
Спішить за обрій, мов моє життя…
Немов пісок з-під пальців ллється,
Останній Осені чаруючий момент,
Де пізнє навіть почуття спіткнеться,
Об хвилі розпачу розбите вщент…
Холодний поцілунок Сонця з Небом,
Знов нагадав про запізнілі почуття,
Так вік минає, але жалкувать не треба,
Хоча, насправді, і не склалося життя…
І моя Осінь стрімко в небуття спливає,
Життєву Весну вже мені не зустрічать,
Молюся Господу за вік, що вже минає,
Що навіть Осені не дав мене зламать!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
23.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2020
автор: Lilafea