Літо-літечко! Пташечка тринька.
В сонці мліють розкішні гаї.
В небо стільки насипано синьки,
Як колись в любі очі твої.
Колосок починає хилитись,
На стеблі вже не втрима себе.
Не намріятись, не надивитись...
І, здається, вже бачу тебе...
Колосок розтираєш в долонях...
Придивляєшся, як там зерно.
... Квіти рвеш... Вже букет — руки повні...
Гарно так, ніби кадрик кіно.
Ні, ще краще. Це справжнє, не в ролі.
Ти щодня був таким у житті.
Агроном! Стільки сонця і волі!
Не зітліти цьому в забутті.
І гойдається вітер на ниві,
Впившись щастям врожайних трапез.
Сині очі, журливо красиві,
Літом дивляться з синіх небес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2020
автор: Людмила Коломоєць