.
Йде жінка під осіннім падолистом,
В душі струна неспокою бринить...
Зібрала всі своі роки в намисто,
Щоб по дорозі іх не розгубить.
Іде й всміхається до осені вона,
Свій скарб в наплічник ніжно положила,
Скільки доріг уже в житті пройшла ,
Та посмішка ,по-літньому, ще мила.
Вже й осінь, наче в казці, золота,
Шепоче листом ніжно й таємниче.
Стезя життя назад не поверта,
Бо осінь вже журавликом курличе.
І біль озвався в серці і в душі ...
Та осінь вже вітала падолистом.
Життя дороги вбрала в спориші ,
Нових років ,розкидавши намисто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894617
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.11.2020
автор: Калинонька