Чомусь боїмось ми дощів і негоду,
І сніжних заметів в холодну погоду,
В дитинстві боялись казкову істоту,
За склянку розбиту - у серці гризоту.
У роки студентські боялись декана,
І розкладу сесій, як магми з вулкана,
А потім боялись невдач на роботі,
І совісті мук у постійнім клопоті.
Боялись зустріти невдале кохання,
І побут домашній, розлуку й зітхання.
"Набридло боятись!"- тут думка майнула
І вранці полегко душа вже зітхнула.
Ну скільки вже можна отак ось боятись,
Від долі постійно ти мусиш ховатись?
Не треба боятись проблем і невдачі,
Й складної у пазлах і в часі задачі,
Не можна боятись брехні або зради,
Й чиєїсь пустої для себе поради.
Боятися треба безділля і ліні,
І гордощів в славі, як власної тіні.
Не бійтеся правду сказати людині,
Хай руку брудну, та подать в самотині,
Не бійтесь пліток, що плетуть немов сіті,
А бійтеся скверни й байдужості в світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Світлана Воскресенська