Сентиментальна скрипка –
Це паросток квітки,
Що проростає з чорної землі
Забутого селища сумних людей,
Що замішують хліб сльозами.
Скрипка співає про спогади:
Про людей, що живуть тільки у снах,
Блукають сутінками кімнат і будинків,
В які давно ніхто не заходить.
Скрипку колись вішали на цвяшок:
У чорному футлярі-за́бавці.
Бо не могли знайти людини,
Що могла б перетворити мідні струни
На струни Всесвіту,
Що могла б грати не смичком і пальцями,
А спогадами і мріями про майбутнє.
Ми слухаємо і сумуємо –
Знайшовся скрипаль, а ми плачемо,
Знайшовся скрипаль, а ми журимось,
Бо грати йому в майбутньому в нескінченності –
Або для іграшок,
Або для предків, що живуть у спогадах,
Або для людей глухих.
Примітка: Ілюстрація - картина художниці Ніно Чакветадзе
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893680
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2020
автор: Емілія Вега