Ми вічні! Поема двісті шоста

                                                   Сину  Божому  і  Матері  Божій
                                                   з  любов’ю  присвячується


                                           Він  сам  безгрішний  пішов  на  смерть
                                           за  людей  всіх!
                                                                                         Духовний  отець  Олег


Хтось  взнає
є  ліпше  любов
ніж  життя...
зірки  понад
київським  лісом
летять
за  лісом  хороми
хороми
в  них  люди  є  з  болем  —
грошима
прохромлені!


під  ніччю  —  
собак  люблять
та  й  тин  —  аж  до  крові
що  ж  з  лісу
їм  більш  не  приходить
                           любові...


От!  з  нами  любов  не  прощається!
ні  життя  наркоти
ні  дилем  гіркоти
Любов  Божа  тут  визначається
а  з  нами  —  любов!
не  прощається


мов  в  першому  віці:
живе  
в  чоловіці
і  в  жінці
а  світ  навкруги  —  в  перевірці!
є  ці
чи  є  ці
жне  столиця  серця  у  ліснім
                                               хутірці
не  було  папірців?
нема  папірців


жне  в  лісі  вовчих
вовкунів
ведмідь  —  голос  подасть!
це  ви
з  ними
чи  ні?..
й  завиє    більш  —  хуга,  хурда  
й  над  ліс  обертається
виття  
і  виття
чи  тому  
що  є  ліпше  любов
ніж  життя!..
зірки
(там  —  далеко!)
над  київським  лісом
летять!
а  з  нами  Христос!!
з  нами  любов  —
не  прощається!..
таж  кошти  —
без  пошти
одірвались  підошви...


одірветься  і  світ
завиватиме
мело  й  замело  —
а  тут  тиша  й  тепло!!
це  Христос  —
і  зірок  Джерело
і  тепла  Джерело...  


олігархи  —  саморібні...
заколообертаються!
ми  як  вічні  дзеркала  їм
з  нами  Любов  не  прощається!

31.10.,    01.11.  2020,
з  причастям
м.  Київ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович