Не задмухуй свічку

Не  задмухуй  свічку  ,  що  ще  горить  як  сонце,
Вона  хоче  так  сіяти  і  дихати  вогнем,
Не  пускай  злих  думів  у  своє  віконце,
Доки  ми  живі  злим  сумом  не  заснем.
Вогонь  наші  хвилини  ,горить  як  серця  стуки,
А  наші  дні  вода  біжить  в  один  кінець,
Марніють  із  роками  ,  старіють  наші  руки,
У  інший  світ  малює  вихід  чорний  олівець.
Сіяє  хай  вогонь,  горить  свіча  ,палає,
А  душі  наші  з  нею  сіяють  всім  на  зло,
Цінніше  за  буття  у  світі  більш  немає,
Тож  нехай  тепер  а  не  колись  було.
Не  думай  про  минуле  ,  сум  серцю  не  навій,
Воно  сторінка  давня  ,яку  не  відкривають,
Вперед  шукати  нове,  про  майбутнє  знову  мрій  ,
І  очі  цікавіші  речення  по  них  шукають.
Подивись  угору  як  сонечко  палає,
Не  дивиться  на  дощ,  грозу  чи  навіть  сніг  ,
А  в  нас  через  дрібничку  серце  завмирає,
Тремтить  душа  щоразу  від  голови  до  ніг.
Оглянись  довкола  які  прекрасні  миті,
Дороги  і  пейзажі  ,  завзяття  й  відчуття  ,
Кожен  закуток  чарівністю  розлитий,
А  ця  чарівність  наше  є  життя.
Не  дивись  із  дому  ,  коли  засвітить  сонце,
А  покружляй  у  танці  під  краплями  дощу,
Мерщій  забрати  руки  з  холодного  віконця  ,
Послухай  звуки  різні  ,послухай  пісню  цю.
Не  сумуй  через  невдачу  ,плач  та  падай  і  вставай,
Дороги  ще  для  нас  усіх  відкриті  ,
Що  чорне  змінить  біле  завжди  пам'ятай,
Це  формула  життя  нам  із  нею  жити  .
Не  задмухуй  свічку  ,  ще  рано,  зовсім  рано  ,
Жити  ,треба  жити  ,ці  миті  створені  для  нас,
Стануть  неважливими  такими  давні  рани  ,
Думки  були  згубливі  покаже  кожному  нам  час.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2020
автор: Вікторія Павлюк