Два янголи

байка

На  небі  двоє  янголів  жили,
в  одній  кімнаті  янгольського  дому;
життя  своє  любили,  як  могли,
бо  мали  в  нім  призначення  відоме.

Літали  вниз  на  землю,  до  людей,
до  цих  незрозумілих  Божих  тварів;
і  їм  було  не  можна  більш  ніде,
тому  й  практикувалися  у  парі.

Один  трудився  майже  всю  добу,
літав  туди-сюди  безперестанно;
під  ранок,  вже  заснувши  на  ходу,
ледь  діставав  до  теплого  дивану.

А  другий  місце  першому  все  грів,
бо  вільної  години  мав  удосталь;
чомусь  він  майже  зовсім  був  без  діл,
хіба  що  боки  м’яв  свої,  і  постіль.

І  ось  одного  разу,  рано-вранці,
коли  заснула  майже  вся  Земля,
той  янгол,  що  марудився  без  праці,
дійшов  до  думки:  «А  чому  не  я?

Чому  це  я  так  часто  не  літаю?!
За  тиждень  раз  всього  було…  чи  два…
Дай  я  у  того  янгола  спитаю!»
І  тут  же  розбудив,  і  запитав:

«Скажи,  мій  брате,  чим  твоя  робота
різниться  від  моєї?  В  чому  річ?
Чому  нудьгу  не  можу  я  збороти,
тебе  ж  так  часто  кличуть  зусібіч?»

«Мабуть  по  різне  ми  туди  літаєм,  –
трудар  спросоння  ледве  не  зомлів.  –
Я  –  по  мольбу  до  Господа…  їх  зграї!»
«А  я…  по  щирі  «дякую»  без  слів…»

***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2020
автор: Щєпкін Сергій