Зблідле сонце очі мружить.
Мліє неба просинь.
Несподівано так, друже,
Ми вступили в осінь.
Від зізнань нещиросердних
Лише дрібка солі
Розчинилася сльозою
І стіка поволі.
По краплині поміж рани,
Що ятряться болем.
Ниють від самообману...
Перекотиполем
Дні снуються між ночами,
Сиплють листопадом,
Щиро зрошеним дощами.
А прозорим садом
Розтікається серпанок.
Сріблить віти-коси...
І як мітка, наостанок
Нас зустріла осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2020
автор: Тамара Шкіндер