Мені так здається, що всі творчі люди мають птаха у голові, але не простого, а поетичного. Такого. що прагне вирватися із тої клітки, в яку його помістили і наказали йому там сидіти тихенько. Та коби він сидів тихо - не сидить - клює зернини натхнення. Ще й огризається, злиться місцями, коли не має за що зачепитися - тобто гілки - влучної думки, або інші птахи-конкуренти обрієм далеким ширяють.
Справді світ тісний. У ньому треба мати ціпку хватку, аби для себе щось скористати - хоча б на кусень сиру в зубах, який сниться у білих снах білій вороні.
Потому врешті заспокоюється від безвиході, висмикує перо зі свого крила, починає водити ним по мізках....
Ось після цього народжуються вірші, картини, інші витвори мистецтва....Усе від безвиході того птаха...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Мандрівник