Небо ніжно ясніє над овидом.
З крон модринових сонце спадає
Там, де ти, ще не зітканий з спогадів,
Дружню руку мені простягаєш.
Срібло звуку легенди ожилої
Між деревами вітер розносить.
Полонений гора'ми красивими -
Так стоїш у душі моїй досі.
Вже зів'яло те літо замріяне
Та й не раз осипались модрини.
Є у пам'яті згадка, що зцілює,
Про далеку і рідну людину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Далека Зірка