Більше сотні ним написано листів,
Котрі не дійшли до адресата.
Він хотів, кохав, але не смів…
Так і не зумів їй все сказати.
Почуття проніс крізь все життя,
Згадував її постійно, хоч й боліло…
А вона не знала, що любив,
А коли б зізнався – не посміла.
По вуха закоханий школяр,
Але не в ровесницю, як прикро.
Молода учителька ота,
Вкрала його серце і не винна!
Різниця у віці десять літ,
Та коли тобі п'ятнадцять, наче прірва…
Як перше кохання душу рве!
Однолітки ж сміялись всі огидно…
Закінчив школу, думав, що забуде,
Дівчата поруч, а він весь час один.
Всі непотрібні, не такі, не хоче…
Лише вона той ідеал в житті.
Ледь-ледь одружився…на неї ж так
схожа –
Русява й тендітна така…
Життя непогане, народилася доня,
Звичайно, дав тої любові ім’я.
Роки пролетіли, вже не молодий він,
Дружина померла, онуки ростуть…
Гуляв собі парком, побачив стареньку
Із псом там ходила…впізнав, о, мій Бог…
Вона свого песика дресирувала,
Вовтузилась з ним, як з дитям.
Його не признала, кудись заспішила…
Раптово взяла і пішла.
Дивився на неї, затряслись його губи,
Сльози текли, хвилювавсь як колись…
І шепотів розчаровано з болем:
«Час, що ж ти з нею зробив…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: