Я не люблю людей зарозумілих,
Не здатних на звичайне співчуття.
Ціную тих, хто правду каже сміло.
Їм завдяки існує ще життя.
Я не люблю, як судять поза очі…
Це гірше, ніж межи очі плюють.
Такі людину на шляху затопчуть,
Коли охопить їх звіряча лють.
Я не люблю, коли мене повчають
І як писать, і землю як любить,
Коли нікчем великих величають,
Котрі в житті не знають боротьби.
Я ж кожне слово вистраждати мушу,
Поки візьмусь писати про війну,
Гнилі, байдужі засудивши душі,
Озвучу сміло кожного вину.
Я не люблю улесливих, пихатих,
Але ціную ум і простоту,
Хто залишився в українській хаті,
Не кинувши в біді її – святу.
Я не люблю завбачливих і хитрих,
Котрі свій сан понад людьми несуть,
Ціни не знають гідності і крихті,
Спотворюють буття людського суть!
28.10.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Ганна Верес