Баркас на Марс

У  ритмах  стрекоз  плине  час  за  опівніч
І  тихим  копитом  б‘є  в  двері  до  сну
У  келихах  пусто,  за  вікнами  -  вічність
Спинитись?  Навіщо.  Я  ж  тільки  торкнусь.

Як  цвіт  у  магнолії  -  красивий,  отруйний.
Бринить  на  вітрах  гіпнотичних  подій
Розум  просить  цукерку,  розум  недорозумний
І  лапає  за  яйця  твоїх  псевдонадій.

Так  шо  толку  від  того,  що  ти  встанеш  і  вийдеш?
Ти  ж  вагітний  ідеєю,
що  щойно  почув.
Аборт?  Абордаж?  В  сон,  можливо  поринеш?
І  сто  раз  перевіриш,  чи  усе  достеменно  ти  забути  забув.

Шкребчеш  фарби  містерій,  їх  втираючи  в  ясна.
Лижеш  стіни  в  надії  зростити  кістяк.
На  висках  набухає  жила  словом  «ясно»
Та  побачити  це  ти  не  в  силах  ніяк.

Глянеш  в  воду  і  бачиш  корали  казкові
Кольорові,  фрактальні  -  візуальний  екстаз.
І  мереживо  хвиль  звучить  колисково
Те  мереживо  робить  своїм  гвинтом  баркас.

Він  витягує  Землю  навиворіт  вічно,
Щось  шалене  та  скромне  як  бензин  він  жере.
Робить  рух,  парить  дим,  сіє  страх  лаконічно.
І  ніколи  нічого  не  дає  й  не  бере.

І  квиток  на  баркас  з  перших  вдохом  повітря
Компостує  своїм  хтивим  світлом  нам  Марс
То  скажи  мені  просто,  де  страху  твого  смисл,
якщо  Марс  старший  нас?

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Ростик Шуд