ЧЕКАННЯ… (повторно, з доповненням)

                                                           Ніченька  темна,  зірка  свята
                                                           Дивиться  з  неба,  тихо  морга,
                                                           Хоче  сказати  святі  слова,
                                                           Як  мати  сина  з  війни  чека.
                                                           Син  після  бою  в  окопі  спить,
                                                           Садок  і  мама  синові  снить...
                                                           Сняться  і  квіти  в  ріднім  садку,
                                                           З  мамою  поруч  дівча  в  вінку...
                                                           В  дівчини  очі  синьо  цвіли,
                                                           Губи  шептали:  "Прийдеш  коли?
                                                           Я  тут  без  тебе  живу,  росту,
                                                           І,  як  і  мама,  тебе  я  жду!..
                                                           Хай  тебе  куля  там  обмина,
                                                           Ні,  не  потрібна  нам  ця  війна,
                                                           Оберігає  хай  дух  святий,
                                                           Щоб  ти  вернувся  до  нас  живий!"
                                                           Ніченька  темна,  зірка  свята
                                                           Спокій  хлопчина  оберіга...
                                                           Молиться  мати  і  те  дівча,  
                                                           Щоб  закінчилась  швидше  війна..
                                                           Хочу  додати  я  ще  слова,
                                                           Вже  сьомий  рік  йде  ця  війна,
                                                           Хоч  припинили  ніби  стрілять,
                                                           Ще  й  відступили  знову  назад...
                                                           А  ворог  хитрий  все  наруша,
                                                           І  час  від  часу  знову  стріля...
                                                           Є  наказ  нашим  все  ж  не  стрілять,
                                                           Як  же  так  можна  там  воювать?..
                                                           Наказ  безглуздий  президент  дав,
                                                           З  позицій  відступити  він  наказав,
                                                           Й  стрілять  у  відповідь  заборонив,
                                                           Ворогу  значить  він  уступив...
                                                           Як  же  так  можна,  не  зрозуміть,
                                                           Що  ворогам  він  дорогу  відкрив?
                                                           Не  зрозумілі  дії  його,
                                                           Ніби  все  робить  людям  на  зло....

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2020
автор: геометрія