Мене лякають сірі, непривітні будні
Вони так сильно тиснуть на мої думки.
Я почуваюсь ніби в клітці темних вулиць
Немає просвіту... Одні лиш будинки.
Я в вічних пошуках душевного покою
Втрачаю час, який могли разом пожить
Бо поки тілом ти далеко, не зі мною
Я непомітно починаю в тузі плить.
Для мене променем лунає ніжний голос
Щоранку... Коли ми говоримо удвох.
І підіймаються метелики угору
По тілу... Коли чую видих знову вдох.
Я відчуваю блиск твоїх очей безкрайніх
І аромати твого тіла в час утіх.
А твої м'які плечі дуже неосяжні
Бо в час кохання їх не можу охопить.
Даруй мені любов, даруй себе усього
В моїх обіймах будеш ніби у раю.
Якщо захочеш буду я завжди з тобою
Скажи нарешті ті слова "Тебе люблю".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2020
автор: ІраБо