Леоніду Талалаю

Співав  про  щось  вечірній  небокрай,
Ріка  текла  у  ніч,  кудись  додому,
Гасили  небеса  осінню  втому,
І  тішив  нас  глибокий  Талалай.

Мов  душу,  перечитуючи  знову,
Нам  кожен  раз  по-іншому  було,
То  птахами  ставали  на  крило,
То  вкотре  відкривали  рідну  мову,
Бо  так  розкішно  восени  цвіло,
Ця  рідкість  на  землі,  -  не  горде  Слово.

А  скрипка  у  футлярі  нічия
Мовчала  під  чужі  пісні  розгульні,
Неначе  "Безпритульна  течія",
Де  зовсім  недоречне  власне  "Я",
Де,  власне,  ми,  як  небо,  безпритульні.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2020
автор: Мацикур Володимир