Вона ішла задумливо - сумна.

Осінній  парк.Алея  хризантем,
Опале  листя  гасне  під  ногами,
І  золоті  берези  під  дощем
Шепочуть  древні  ностальгійні  гами.

Вона  ішла  задумливо  -  сумна,
А  день  спадав  на  ніжні  її  плечі,
Стрічала  осінь  трепетно  одна,
Їй  чулись  крики  жалісні  лелечі.

Були  часи.  Кохання  і  весна.
Любила  погляд,  посмішку  і  рухи,  
Душа  п'яніла  чиста  і  ясна,
Коли  тримала  теплі  його  руки.

Впивалась  поглядом  у  блиск  його  очей,
Волосся  гладила,  п'яніючи  незримо,
І  в  поцілунках  місячних  ночей
Цвіла  для  нього  щастям  мовчазливо.

А  він  радів,  збираючи  нектар,
Життя  ж  солодким  завжди  не  буває,
В  оману  ввів  під  місячний  вівтар  -  
В  черствій  душі  любов  не  проростає.

Минули  дні.Весна  зняла  вбрання.
Він  вже  не  той,  не  ті  пріоритети.
Рингтон  звучить  і  ввечері  й  зрання,
А  в  нього  інші  плани  і  сюжети.

Вона  кохала  постать  і  красу,
Його  ж  душа  сховалась  за  портретом,
Безжально  лабіринтами  часу
Спливла  любов  туманним  силуетом.

Осінній  парк.Бурхливий  листопад.
В  її  очах  кохання  мліє  мука,
А  в  мерехтінні  тліючих  лампад,
Спада  на  землю  болісна  розлука.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2020
автор: Світлана Воскресенська