Емпат і я

Поетика,  етика,  естетика,  -  я  вже  20  років  з  цим  сплю.
Мені  краса:  навіть  в  поганому  слові  знаходити  красу,  навіть  у  іншій  мові,  розмові,  доки  це  на  грані  пристойній    і  не  перетнуло  червону  межу.
Бо  ранить  і  слово.  Лікує,  іноді,  слово.  Дає  ляпаса  і  вертається  знову,  у  русі  бумерангу  німого.
Мій  голос  -  нікому  не  мріється  чути,  але  я  не  мовчу.  
Не  хочу  золота,    хочу  відчути:
Ми  живі,  ми  не  скасовані,  все,  як  повинно  бути.  
Хочеться  вилити  з  себе  отруту-
 Кричу!
Із  закритим  ротом...
Уникаючи  перемовини,  де  прагну  перемогти  і,  якщо  вже  не  вбити  словом,  то  добре  поранити.
Так,  виходить  не  завжди,  хочеться  впасти  на  коліна  
І  просити...  
Короткої  пам'яті  про  свої,  власні  провини.
Але  черга  на  сповідь  вже  зайнята.  
Спи,  дитино,  спи...
Завтра  очікують  крайності:  від  щастя  до  самоти.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2020
автор: Hevensays