Зів’яла квітка, що колись Вас виглядала,
Гаптує осінь жовтим сумом покривало.
Невгасний спогад до лиця мені, мов свитка…
Пішла в нікуди я від Вас… прийшла нізвідки.
І те, що всупереч всьому Вас покохала,
Було болючим для обох… було невдалим.
Безмежне літо промайнуло досить швидко,
З’явилась осінь золота, моя сусідка –
Зів’яла квітка…
...Пожухле листя облітало і згасало,
Я під дощем блукала, вимокла до нитки.
Текли ілюзії – душі гіркі відбитки…
Ні, я не плакала… то чуйність зливи-свідка.
Чуттєвий дощ налив калюж у сум кварталів:
Квітка – зів’яла.
(Художниця JB Berkow "Відтінки кохання".)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2020
автор: Білоозерянська Чайка