Вірш-подяка Станіславу Гавриловичу Маринчику, автору безсмертної книги нарисів «Сузір’я талантів»

Він  той,  кому  болить  його  земля,
Її  минуле,  вчора  й  сьогодення,
Хто  Україні  рани  ізціля,
Бо  УКРАЇНЕЦЬ,  в  Ічні  нарожденний.

Він  той,  кому  Ічнянська  сторона
У  світі  цім  була  й  є  наймиліша,
І  небо  понад  нею  найсиніше.
Болить  йому  й  сьогоднішня  війна,
Й  минувшина  не  менш  йому  болить,
І  біль  людей,  кого  карала  доля,
А  це  борці  за  правду  і  за  волю,
Тож  пам’ять  написать  про  них  велить.
До  долі  кожного  він  двері  відчиняв,
Досліджував  життєві  повороти,
Землі  Ічнянської  це  вірні  патріоти,
Струною  серця  біль  їх  відчував.

Вони  ж  –  це  слова  рідного  майстри,
Правдивого  й  твердого,  ніби  криця,
В  далекий  світ  від  рідної  криниці
Мостила  доля  кожному  мости.
Криниця  та  поїла  з  ранніх  літ
Цілющою  і  дивною  водою,
Й  була  вона  завжди  для  них  святою.
По-різному  стрічав  людей  цих  світ.
Таланти  й  карми  несучи  свої,
(А  це  художники,  поети,  музиканти)
Озвалися  із  світової  карти
Землі  Ічнянської  невтомні  солов’ї.
Союз  їх  ненавидів.  Сатанів…
Ічнянщина  ж  у  світ  їх  відпустила…
Не  раз  щоку  сльоза  матусь  зросила,
До  віку  виглядаючи  синів.

Земля  ж  раділа  успіхам  дітей,
Нагадуючи  кожен  раз  про  себе,
Містком  до  них  служило  Боже  небо,
Та  не  радів,  хоч  знав  Союз  про  це.
Васильченко  й  поет  Василь  Чумак  –
Теж  України-матінки  синочки,
Ічнянського  теж  поля  колосочки…
Їх  знищили,  та  не  змогли  зламать…
Коріння  з  Ічні  мав  і  Кмета  Йван,
Котрий  ніс  віру  в  серці,  мов  святиню,
Хоч  України  теж  він  був  дитина,
Полинув  журавлем  за  океан.
Злетіла  в  вічність  звідти  і  душа,
Й  засяяла  над  Ічнею  зірниця,
В  могилі  жменька  рідної  землиці…
Важкою,  бач,  здалась  йому  чужа…
Живими  постають  Микола  Шуст,
Андрій  Бурлака,  Піщенко  й  Саченко…
О,  скільки  ж  їх!  Сльоза  тремтить  частенько,
І  серця  щем  і  досі  не  ущух…

Він  України  й  Ічні  також  син,
І  пережив,  і  бачив  теж  немало…
Його  «Сузір’я»  у  руках  тримаю,
Мов  джерело  духовної  краси,
В  пошані  щирій  голову  схиляю!..
17.10.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2020
автор: Ганна Верес