Осінь надихає, мерехтить вогнями.
Обпечешся, листячко замете біду.
Осінь пригорнулась, як дитя до мами.
Я до тебе, осене, по стежках іду.
А навколо стигнуть спогади в калюжі,
Дощ змиває зайве - не шкода води.
А навколо ходять постаті байдужі,
Так чомусь буває осінню завжди.
На мені хустина, платтячко простеньке-
Я іду повз дивні пахощі лісів.
Розмовляю з листям: - йди сюди, руденьке!
І мені сміються сотні голосів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2020
автор: Лада Квіткова