У жовтім плетеві лоза,
Звисають грона винограду.
Лишилася на ній сльоза,
Торкнувся вітер її радо.
Вона відчула дотик той
І наче жінка зашарілась.
О мій герой, о мій герой,
Не відлітай, прошу намилість.
Почув прохання вітер ті
І ніжно так лозу погладив.
Тебе я буду берегти,
А ти пригостиш виноградом.
З тих пір вони тепер удвох,
Лоза і вітер поруч вранці.
Як пада дощ, немов горох,
Танцює він для неї танці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)