Не знаю що стало зі мною,
Чому ходжу такий сумний;
Не дає мені спокою
Одна казка із давніх часів.
Де вершина гори палахкотить
У сонця багрянім заході,
Тихий Рейн в сутінках мерехтить,
Й теплий вечір уступає прохолоді.
Там дівчина дивної краси
Згори на хвилі споглядає;
На сонці виблискують її прикраси,
Вона золоті коси розплітає.
Веде свій золотий гребінець,
Співаючи пісню казкову.
Та пісня звідусіль луна
Могутньо і загадково.
Чоловік в маленькому човнику
Вже й про скелі підводні забуває.
Він дивиться вдалечінь, кудись вгору,
Великий жаль його проймає.
Знаю, що хвилі накотили,
Він з човном на дні поліг.
І кожен ось так загине
Через Лореляй прекрасний спів.
(Мій варіант перекладу вірша Г. Гейне "Lorelei")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Mezu Svitlana