дерева таки святі,
ти чуєш - вони безгрішні
і плачуть колись невтішно
в безкорій своїй срамоті,
а квіти - то Божий сон,
щасливий чи безталанний,
й надумано чи спонтанно
їх люди беруть в полон,
а небо - безкраїй степ,
в нім сонце пасе отари,
жене неслухняні хмари
і грається у вертеп,
а очі твої, позір -
глибоке зелене море,
в них - радість, сум'яття й горе
не вчинених ще офір,
а губи - то дикий мед,
полин та жасмину квіти,
їх пити та не допити
ні вчасно, ні наперед
ми люди, і ти, і я,
слабкі, нелогічні, дивні,
у вбивстві себе нестримні,
хоч потягу є печія
то тільки дерева святі,
вони й без кори безгрішні,
а ми зачинились спішно
у голій своїй самоті
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891093
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2020
автор: Meprise