Йшла якось пані Осінь лісом, приглядалася до дерев. Думала, на яких з них листя сьогодні помалює. Коли впинилася на галявині, зустріла їжачка. Він гриби збирав.
- Допоможи мені, пані Осінь, донести грибочки додому. Сам не подужаю.
- Гаразд, - мовила. Скинула вона з голови хустку, накидала туди грибів і понесла їх до їжакової хатки.
До своєї повернулася пізно ввечері. З’їла кілька овочів, почисила зуби та й лягла спати. Наступного дня, коли ходила лісом, зустріла білочку біля джерела. Вона мила лапки й мордочку в ньому.
- Вітаю тебе, пані Осінь, - мовила білка. – А чи не могла б ти мені допомогти горішки, які я наскладала під дубом, донести до мого дупла. Сама не подужаю.
- А чого б ні? - мовила. Допомогла й білці.
Вранці наступного дня встала, взяла пензлик, два відра. До одного налила помаранчеву фарбу, до другого – жовту. Вирішила пані Осінь листя на деревах та кущах помалювати. Тільки вийшла за ворота, ведмедя на доріжці побачила.
- Рада бачити тебе, Довгошерстий!
- Навзаєм, пані Осінь! А чи не міг би я тебе про щось попросити?
«О, сили небесні! Знову просьба про допомогу? - подумала. – Коли ж я за свою роботу візьмусь?» Та вголос не вимовила те, що в голові народилося, спитала ввічливо:
- Що хочеш, кошлатий брунатику?
- Допоможи мені, будь ласка, барліг знайти й підготувати до зимівлі.
- Самому не під силу?
- Цьогоріч так. Ліва лапа болить, поранив її.
- Гаразд. Допоможу.
Пішла з ведмедем. Барліг вибрали разом, утеплили його.
Наступного дня зі самого раночку батько Рік прийшов до Осені та й каже:
- Залінилась ти, доню. Як сьогодні до вечора листя в лісі не пофарбуєш, будеш покарана.
Мовив це і зник. Взяла пані Осінь відра з фарбою, пензлик. Вийшла на стежку. Йде, плаче. «Не встигну з роботою впоратись за день, - думає. Їжак побачив Осінь, спитав:
- Чого плачеш?
Розповіла йому.
- Я тобі допоможу малювати листя. Не журися.
Пішли. Дорогою зустріли білку, ведмедя. Ті також вирішили допомогти пані Осені розмалювати листя. Стали дружно всі до праці. А тут ще й інші звірі підійшли – вовк, якого Осінь пиріжком із заячою капустою пригостила, олень, якому вона жмут сінця на плечі закинула, три синички-сестрички, яким мішечок горобини подарувала. Робота закипіла. До вечора увесь літ перемінився. Батько Рік ступив на поріг дому Осені тоді, коли вже місяць вибіг на небо. Він похвалив доню за виконану роботу й лишив їй на ґанку, коли прощався, торбу з гостинцями – з яблуками, грушами, горіхами, морквою, медом. Пані Осінь була дуже рада цьому. Вона пригостила батьковими дарами своїх друзів – лісових тварин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)