Чарує осінь золотом-дощем,
Що падає на виснажені віти,
Вдяглась душа у непідробний щем,
Бо бачить свіжість вже останніх квітів.
Давно і коноплянки не свистять,
Не крадуться до нірок ситі миші,
Сережки з клена тихо шелестять,
Коли вітрець зненацька поколише.
Із груші дятла чувся молоток,
Й душа запіла весело й святково,
Коли побачила намисто з ягідок
Поміж калини листям буряковим.
Вербицям осінь коси розплела,
На черзі – молоді стрункі берізки,
Вгорі хмаринка важче пропливла.
А Миколай святий готує різки.
4.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2020
автор: Ганна Верес