Прохолодні та затишні ранки,
Незабутні спільні світанки.
Вітер розгойдував тюль крізь фіранки,
А на годиннику лиш сьома ранку...
Були вони як діти малі,
У хованки грали під ковдрою,
А весь світ немов десь вдалі
Він любив її споглядати сонною.
Сором'язливою вона була
Кумедно так червоніла,
Як компліменти від нього чула
Від дотику, поцілунку мліла...
Вона так ніжно кохала й жадала
Так щиро й наївно його цілувала.
Як квітка вона розцвітала,
Пелюстки так тендітно скидала.
Перебирав її волосся крізь пальці,
А сонячний зайчик грів її вуста.
Вони влаштовували вранішні танці
Для них важлива була простота.
Ніжне тіло барвінком плелося
Вигиналось як в полі колосся,
Вона так дихала важко
А він говорив:"Я люблю тебе, пташко!".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890461
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2020
автор: Олена Дибель