Люблю

Хай  пісня  в  тобі  відізветься,  де  вечір  осінній,
У  росах  пахучих...  холодних  й  мінливих  примар,
Побач  його!  Прошу!  В  зрадливих  дощів,  голосінні,
Єдиний  на  двох,  що  загублений  в  пестощах  барв.

Знов  змінить  його,  ще  не  зовсім  пробуджений,  ранок,  
Прости,  лиш  прошу,  у  чеканні  так  світлих  зірниць,
Їх  холод  не  смій  доторкати  -  замкнись  у  світанок,  
Розлуку  в  собі  пересиль...  шепіт  зір  горілиць.

Знов  осінь  відкриє  у  безвість  обпалені  двері,
Розшарпаним  світлом  кохання  твоє  причастить,
Дощем  доторкаючи  вірності,  ляже  у  сквери,  
У  клятві  розлуки,  змарніла  любов,  защемить.

Прошу!  Не  заходь  там,  де  біль  -  в  ньому  вічнії  прози,
Вдягнися  в  любов  -  у  ній  спалах  зове  босоніж,
Неси  її  так,  як  ця  ніч  пронесеться  у  грози,
Будь  завше  собою,  хоча  у  душі  гострий  ніж.

У  ранках  вдягни  сяйво  зір,  де  заквітчані  далі,
В  них  тільки  вперед...  не  підвладна  ти  більше  жалю,
Надпий  поцілунком  вина,  хоч  і  келих  з  печалі,
Там  птахою  серце  кричатиме  вічне  -  ЛЮБЛЮ...

(С)  Леся  Утриско  Воробець  

Хай  вечір  в  тобі  піснею  озветься  і  як  у  самісінькому  чарівному  бажанні,  молю  тебе,  благаю  тебе,  побач  його  засіяні  в’їдливі  й  холодні  роси…
Побач  його…  
У  кожного  із  нас  свій  багат-вечір,  живемо  поруч  ти  і  я,  а  він  із  крилами  лелек  відлітає  у  далечінь  туди,  де  каяттям  ранки  сходять…  
Для  нас?...
Вкотре  твоє  чекання  миттєвостей  кохання  освітять  лише  зорі,  від  них  тепла  немає  але  ти  щоразу  свою  виснагу  і  втому  прагнеш  пересилити,  бо  мусиш  углядіти  –  його  не  буде  більше  з  тобою…
Пробач  його…
Розхристані  двері  осені  розшарпують  твою  клятву  вірності  й  його  пошук  ложі  в  розлуці  догорає  вранці…
А  ти?...
Не  стань  просто  звичкою  до  болю  знайомою,  доволі  бути  голою  й  босою,  годі  розважатися  чужим  спалахом,  ставай  собою  в  цей  вечір  …
Мусиш  іти  вперед!..
Не  звинувачуй  у  зрадливості,  бо  маєш  увібрати  сяйво  зорі,  надихатися  чарами  хмелю  й  сміятися  до  сліз  наперекір  жалю…
Келих  печалі  твоєї  нікому  не  випити,  і  свій…
Панічний  острах  самоти…
Серце…
Прагне…
П……ти?..

15.09.2020
Петро  Кухарчук

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2020
автор: Леся Утриско