Зачекай! Задля чого спішитись?
Бо життя й так летить, мов стріла.
Зачекай! Ми ще встигнем проститись
Як почне схід промінням світитись, –
Та чи буде, щоб ніч ця прийшла?
Подивись, подивись, як чудесно
Вбраний зорями купол небесний
І як місяць мрійливо блищить!
Як лягла тінь дерев безшелесних
І кругом все у тиші мовчить!
Тільки шепіт беріз не німіє
Й серце в грудях, розбурхане вкрай...
Скрізь трояндовим запахом віє...
Друже мій! Це життя, а не мрії!
Мчить життя... Зачекай! Зачекай!
Хай погаснуть північні світила.
Мчить життя... а за ним лиш могила, –
Люди нас розлучити спішать...
Зачекай! – люди сплять, пташко мила.
Зачекай! – бо ще зорі горять!
Николай Греков
Погоди! Для чего торопиться?
Погоди! Для чего торопиться?
Ведь и так жизнь несется стрелой.
Погоди! Мы успеем проститься,
Как лучами восток загорится, -
Но дождемся ль мы ночи такой?
Посмотри, посмотри, как чудесно
Убран звездами купол небесный,
Как мечтательно смотрит луна!
Как темно в этой сени древесной
И какая везде тишина!
Только слышно, как шепчут березы
Да стучит сердце в пылкой груди...
Воздух весь полон запахом розы...
Милый друг! Это жизнь, а не грезы!
Жизнь летит... Погоди! Погоди!
Пусть погаснут ночные светила.
Жизнь летит... а за жизнью могила,
А до ней люди нас разлучат...
Погоди! - люди спят, ангел милый.
Погоди! - еще звезды горят!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Валерій Яковчук