Скрізь опудала влади
Із попами масними
Повставляли у мізки
Людей-звірів хрести,
І брехня править ними -
Черепи за намисто
Убиває все чисте
Щоб себе вберегти
Живе, справжнє паплюжить
Правду, волю — у клітки
Бо боїться та й дуже
Честі, совісти, дружби,
Дістає із калюжі
Все осужне, нечітке
У мішку кам'яному
Намальоване сонце
Заплямоване небо
І несправжні зірки
Ліс потворних ідей,
Зрада, стомлене серце
Бо не зорі то зовсім,
А великі дірки ...
Душі, друзі — не люди
Навіть колір - не колір
Листя — зовсм не листя
І життя — не життя
Луна голос усюди,
Що не схожий на пісню,
Сповідь — зовсім не сповідь,
Бо нема каяття
Зовні наче живе,
Але мертве по суті,
Не омиють дощі,
Скло, тенета облуд
Квіти, теж неживі -
У них пахощі смерті,
Морок затхлих споруд
Без надії на рух
Фарби стерті,
Картини забуті
Місто це кам'яне
Холод, протяг навкруг
І думки, як злочинці,
У кайдани закуті
В хащі-хаосі смерті
Нема місця спокуті
Бо панує свавілля
Марнославства, наруг
Скрізь опудала влади
Із попами масними
Повставляли у мізки
Людей-звірів хрести,
І брехня править ними
Черепи за намисто
Убиває все чисте
Щоб себе вберегти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890009
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2020
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)