Кувала зозуля,як завжди,
Веселою для всіх була.
Не знала подітися куди,
Перше яйце вона знесла.
-З тобою, що мені робити?
Сидіти не бажаю я.
Гуляти хочу і любити,
Хоч знаю, що моє дитя.
Думала довго і гадала,
Тож сну не мала у ночі.
Все на сусідів сподівалась,
-Яйце у вашому гнізді.
Шпачиха-мама турбувалась,
Змінював маму, батько-шпак.
Коли вона з гнізда злітала,
Своїх спостерігав малят.
Вже народилися й малята,
Велика радість у батьків.
У двох працюють так завзято,
Своїх годують малюків.
Одне дитя таке велике,
Є апетит більший за всіх.
Наші батьки так ним гордились ,
Хоч у сусідів діяв сміх.
Є й серед нас мами́- зозулі,
Які народжують дітей.
Про них вони давно забули,
Бо їх життя вперед веде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2020
автор: Валентина Ярошенко