Надмір саду

Ти  пам'ятаєш?    А  як  би  Ти  міг  пам'ятати?  
Це  ж  відбувалось  в  мені,  на  очах  лиш  твоїх.  
Як  у  саду  там  топталася  байкова  м'ята,  
Далі  вже  сад  корчували.  Ніхто    не  гоїв  ...
Справді,  ніхто,  навіть  вирви  не  було  засипать.  
Де  колись  цвіту  -  як  попіл  пливе  гіркота.  
Хвіртка  лиш  стиха  час  часові  схлипує  й  рипа,  
Як  у  колишній  той  сад  запускає  кота.  
Ти  пам'ятаєш,  а  як  би  Ти  міг  пам'ятати...  
Що  бачать  очі,  як  зовсім  осліпле  нутро?  
Як  я  тепер?    Я  із  листям  останньої  м'яти,  
Так  от  вона  зараз  сад  мені  й  моє  перо.  
Вже  небагато...  Лиш  те,  що  таки  мені  треба.  
Ти  -  був  мій  нАдмір  і    розкіш  тамтого  саду.  
Як  же  тут  терпко  на  пам'ять  ще  пахне  за  Тебе...  
Кіт,  за  ким  скрикнула  хвіртка  :
-  Його  не  веду...  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2020
автор: Маріанна Вдовиковська