Зачекай!

Зачекай!  Дай  набутись  з  тобою  у  літі!
Чуєш?  Вечір  холодний  лягає  до  ніг…
Мої  руки  тобою  і  чаєм  імбирним  зігріті…
Якби  серце  самотнє  зігріти  б  ти  зміг…

Бачиш,  осінь  також  хоче  бути  щаслива,
То  з  дощем,  а  то  з  вітром  –  аби  не  сама…
Вчора  плакала  тихо,  для  всіх  –  моросила,
У  тумані  шукала  рятунку  дарма…

Подивлюсь…  в  твої  очі  осіннього  неба,
Хай  душа  відлетить  в  них  на  крилах  журби…
Бути  поруч,  з  тобою  –  найбільша  життєва  потреба…
Як  не  любиш  мене,  то  хоч  осінь  мою  полюби…

Зачекай!  Дай  побуду  з  тобою  ще  осінь…
Нехай  золотом  грає  –  не  тільки  печаль  і  дощі…
А  як  осінь  мине,  стану  боса  на  першім  морозі
І  тебе  відпущу,  й  скину  осінь  з  своєї  душі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Волинянка