За сполохом ручок твоїх…

*      *      *

За  сполохом
ручок  твоїх
піднялась  раптом  птиця,
сонцеокі  жарки  з  її  крил
і  кільчаться  і  пурхають,
як  пір’їни  спалахують  
ніби  ми  –  обмінялись  голками  вогню

1989
 
*    *    *

Чому  так  гори  лиже  вітер  сонця?  
Всі  гори  я.  Плечима  впав  у  Всесвіт.
І  від  плечей  я  спека  і  повітря.
І  світ.  І  всі  хребти  ворушать  
Вітряний  потойбічний  мій  язик...

1989
 
*      *      *

То  дитинство  землі  –  лісового  потічка...
Все  стоїть,
а  кришталь  витіка,  витіка...
А  як  круто  зверта  –
протіка  поміж  пальцями  крон  –
вже  як  юна  ріка
А  до  сарн  промовля  і  до  неба  –  
то  чаша,  рука!
А  десь  витік  невидимий      
ніби  сльоза  уві  сні...

1990
 
*      *      *

Де  дух  могутній,  а  любов  земна,
Там  буде  вмить  і  спалена  вона:
І  спрага  волі!  й  дрож  на  племенах,  —
Велика  ясність  в  пломіні  зорі!
Любов  шукає  висоти  —  горіть.
Любов  шука  висот  —  горіть!
Горіть!

Любов  втіка  в  тепло!..
бо  їй  так  треба…
О  ти,  Любове  із  небес!  —  
Блаженство  Неба…

1985

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович