завершення за вершинами...
а вершини вже зверхні...
верховини заплетені, завірені...
за прірвами- знову вершини...
за вершиною- вірами
гори зсунуті...всі докупи...
довіра ж ще...
ти завірив мене у завершенні...
вірогідність вирішуєш...
вираховуєш...
і випам*ятовуєш віршами
звірений
часопростір поділений
на кольори
і температурні істини...
опади...
і періоди
гострих ОРВі....
часопростір поділений
з іншими формами,
з їх диханням,
фотосинтезом,
нічним полюванням,
діленням і розмноженням...
непомічені, вони
перетравлюють нашу зневіру
на завершені віршами
психопотоки...
і завічнені
чи заземлені
ми
розвінчуєм те, що завершене...
започатковуєм нову реальність...
розмірену...
змінену...
ввірену, наче вірянам..
і вивірену
йота до
йоти...
і титла до
титли...
чимсь уподібнену до
символів,
слів мертвих мов,
схованих в криптах
до інших часів...
і коли сингулярність, набута, як істина,
нас завірить у беззмістовності сенсів,
ми шукатимем вже щось інше...
не істину...
а приховану в нас путь
в завершеність...
за вершинами...
що заплетені ...
зверхні...
завірені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Мілена Христич