Я відчуваю, час настав:
Писати, треба вже писати,
Я вже чимало написав,
Та треба знов розпочинати.
За звичаєм, не знаю сам,
Про що я тут писати буду,
Та безперечно не забуду
Віддать належне Небесам,
Мої коханій, любій Юлі,
Та і земній великій кулі.
Згадаю чорта на мітлі
Й себе на благодатнім тлі.
І
Велике місто на Дніпрі,
Будинки надцять-поверхові, -
Як кажуть: «ось ми і в Хопрі!» -
Ось тут події випадкові
Кудись когось-там приведуть,
Кого до чорта, - нам до Бога –
Відкрити шлях-тире-дорога,
А отже, вирушаймо в путь.
Живе в Дніпрі та сама Юля.
Дамо їй прізвисько Сміюля:
По-перше, щоб ніхто не знав,
По-друге, в риму я попав.
ІІ
Жила, цвіла і все таке,
Навчалась Юля на фізфаці,
І своє щастя нелегке
Знаходила ця Юля в праці, -
Та ще і досі не знайшла.
Сестра була у неї Іра,
Батьки хороші і квартира,
І усілякі там діла.
Та не даремно наша Юля
Дістала прізвисько Сміюля:
По-перше, в рівному я попав,
По-друге, що робив, я знав.
ІІІ
Травневі свята надворі
Розлились сонячно-яскраво
У нашім місті на Дніпрі…
Пробачте, піду вип'ю кави,
Бо треба вже розпочинать
Розумне що-небудь писати,
А я, не краще немовляти, -
Не маю ще чого сказать!
І не поможе мені Юля,
Хоч її прізвисько Сміюля:
По-перше, тут її нема,
Та й не в курсах вона сама.
ІV
Я флору й фауну люблю,
Отож, на ботанічні справи
Я зараз світло і проллю
Для слави та задля забави.
Ось пригадав майбутній рік -
Чутки пішли по всьому місту
Цікаво-дивного все змісту:
Якийсь провидець передрік,
Що досить скоро ця землиця
Яскравим цвітом розродиться.
Ця квітка щастя принесе,
І чого хочеш - дасть усе.
V
Чутки так голосно гули,
Що долетіли аж до Бога,
І він, втомлений від хули,
Що піп йому трендів «прємного»,
Таки рішив до нас прийти -
Дві тищі років не з'являвся –
Мабуть, вже скучив, залежався,
Занудьгував від самоти.
Довгенько думав ким явитись,
В який земний образчик вжитись.
У старий спосіб не хотів:
Банально, та й немає дів.
VI
З небес під землю зазирнем.
Там чорт рогатий та патлатий,
Хвостатий, дихає вогнем –
Ним тільки діточок лягати, -
Підслухав він у шахтарів,
Що на землі така є квітка,
Що як зірвеш - одержиш швидко
Все, чим ти марив, що хотів.
Не став він довго міркувати
Кого для втілення обрати:
Знайшов людину по собі
Й розтанув у людській юрбі.
VIІ
А у Дніпрі – переполох,
Тремтять від щастя та ридають,
І прийде чорт, і прийде Бог,
Хоча вони про це знають.
Всі сповідаються знайти
Те, чого сила всім відома.
Ніхто не сидить в себе вдома –
Збираюся кудись іти.
Завжди повільна досить, Юля
Літає всюди, наче куля:
Ось їй знайти б все щастя враз,
Отож вона й не гає час.
VIІІ
Давно вже північ відійшла.
Розчарувались бідні люди,
А квітка ще не зацвіла,
Та мабуть вже й цвісти не буде.
Аж ось у Юлі на чолі
Якась там зморшка засиніла,
Як кажуть люди - «осінило»,
І вмить вона на край землі
Побігла швидко і моторно –
Мабуть відчула ілюзорно
Де свого щастя їй шукать:
На кладовище і – копать.
ІХ
Копала, рила в самоті,
Аж ось мертвяк якийсь з могили
Відривсь і запахи круті
Став розповсюджувать щосили.
- Ой, помилилась я, мабуть, -
Подумала з нудьгою Юля, -
Та краще б з'їла я цибулі,
Ніж нюхать цю мерзенну суть.
Але не тут-то воно було:
Мертвяк цей був той Граф Дракула,
Що міг вампирить - перший сорт,
І був теж саме, що і Чорт.
Х
І ось це дещо запашне
Як із могили підведеться,
Все в хробаках, таке страшне –
Побачиш - серце розірветься.
Але це був же не тарган,
І Юля його не злякалась,
А тільки швидко розверталась,
Високий старт і – у туман.
Так швидко бігла по дорозі –
Та від чорта втекти не взмозі,
Перечепилась, тільки - бах!..
Лежить в сирій землі в сльозах.
ХІ
- Усе, капут мені, каюк! –
Так думає нещасна Юля,
Хватає поруч себе дрюк
І йде чортяці ставить гулю.
А він очатами блищить,
А він ричить, тихенько лає,
Дрючок той поглядом ламає,
Земля від його ніг дрижить…
- Чи помолитись, добрі люди?..
А як там, в тій молитві буде:
Чи «Боже, бережи царя»?..
Та віджени ось упиря!
ХІІ
Аж ось дівчинонька якась
По цвинтарю до них підходить,
І хто, і звідки узялась,
До Юлі у цю ж мить доходить:
Ступає м'яко, німб блищить,
Лице стражденне та суворе,
Але і лагідне, і скоро
Мов посміхнеться хоч на мить.
Чорт здивувався та злякався,
Назад в могилу закопався.
А янголяток угорі –
Що крапельок у тім відрі!..
ХІІІ
- Шановна Юля, час прийшов,
У себе я тебе чекаю,
І гучний поклик молитов
До тебе з неба посилаю.
Ти - Квітка Щастя. Від роси
Вночі ти трішки похилилась,
Та буде день, щоб ти відкрилась,
Що хочеш у мене проси.
Так Бог до Юлі промовляла,
Та Юля вмерти не бажала…
Хоча б за вічне «житіє»
Не дав би я життя своє.
ХІУ
А отже Юля у святих
Ще трішки жити попросила,
І хоч життя – то, мабуть, гріх,
Все ж свята зграя улетіла.
Поставлено чорту хреста,
Щоб вилізти не було змоги,
І надпис тихий край дороги:
Лежить тут той, поклала та.
І зовсім це була не Юля,
І прізвисько їй - не Сміюля –
Це я себе закодував,
Щоб ніхто в світі не впізнав.
ХУ
Такий швидкий-швидкий кінець.
Не все вдалося, що хотілось,
Не все витримував терпець,
Не все, що марилось, вмістилось.
Але, здається, головне:
Я - Квітка Щастя, пам'ятайте,
Сам Бог сказала - прочитайте –
Отож, шануймо всі мене!
Чотири ще рядки лишилось,
Вже три, вже два: що б в них містилось?
Придумав, не прийміть на сміх,
Серйозно: я люблю вас всіх!
02-04.05.97
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Антон Ступка