Джефрі Чосер, Троїл і Крессіда. Книга 1 (1-231)

Про  сум  подвійний  і  печаль  Троїла,
Що  був  царя  Пріама,  з  Трої,  син,
І  як  любов  його  від  мук  звільнила,
Як  потім  знов  у  тузі  гинув  він,
Я  розповім  до  самих  до  глибин.                                                    5
О,  Тісіфоно,  поможи,  дай  сили
Писать  рядки,  що  сльози  їх  скропили.

Тебе  я  кличу,  о  богине  мсти,
Жорстока  Фуріє,  ознако  муки,
Дай  поміч,  щоб  печаль  міг  відвести                                        10
Я  від  коханців  в  їхній  час  розпуки!
Бо  правду  лиш  мої  напишуть  руки,
Щоб  у  душі  спочив  печальний  друг
І  вірш  мій  оживив  скорботний  дух.

Хоч  я  й  служу  рабам  любові  бога,                                            15
Любить  не  смію,  навіть  в  забутті
Просить  удачу,  –  смерть  мені  дорога;
Далеко  я  від  нього  в  темноті.
Але  якщо  хоч  одному  в  житті
Коханцеві  цей  випадок  поможе,  –                                            20
Прийми,  любове,  ти  подяку  гожу.

А  ви,  коханці,  що  знайшли  любов,
Та  маєте  в  собі  хоч  краплю  жалю,
Не  забувайте  мук  тяжких  оков,
Що  в  них  були,  що  інші  у  печалі                                                25
Страждали  теж.  Подумайте,  зухвалі,  –  
Якщо  любов  немила  і  нудна,
Знать,  легко  вам  дісталася  вона.

Моліться  ви  за  тих,  хто  мав  незгоду,
Як  у  Троїла,  щоб  дійшли  мети,                                                      30
Коли  любов  дасть  в  небі  насолоду;
За  мене  теж  просіть,  щоб  Бог  святий
Дав  силу  ясно  все  розповісти
Про  горе,  біль,  любові  бран  жахливий,
В  Троїловій  пригоді  нещасливій.                                                35

Також  моліться  щиро  ви  за  тих,    
В  кого  не  заживуть  любовні  рани,
За  тих,  хто  постраждав  від  брехень  злих,
Хто  б  це  не  був  –  коханий  чи  кохана.  
Просіть  у  Бога  благодать  незнану,                                          40
Щоб  з  миром  їм  у  вічність  відійти,    
Щоб  більш  любові  біль  їх  не  гнітив.

Моліться  і  за  тих,  хто  жде  спокійно,
Що  Бог  для  них  дасть  стійкість  і  снагу,
Пошле  коханим  радість  чудодійну,                                          45
В  любові  дасть  блаженство  і  жагу.      
Моя  душа  теж  має  ціль  благу:  
Молитися  за  тих,  хто  раб  любові,
Про  їхні  біди  повести  розмову.

Щоб  мати  співчуття  до  них  в  душі                                            50
Так,  наче  був  я  їхній  брат  коханий,
Послухайте  тепер  мої  вірші,
В  яких  іду  до  суті    неустанно,
Щоб  знали  ви  про  горе  невблаганне,
Коли  Троїл  Крессіду  покохав                                                            55
І,  зраджений,  самотньо  помирав.

Тож  як  відомо,  –  греків  ратна  сила,
У  зброї,  на  численних  кораблях,
Прийшла  до  Трої  й  місто  обложила,
І  майже  десять  років  у  боях                                                              60
Шукала  заповзято  в  місто  шлях.
Щоб  Парісу  помститись  за  Єлену,
Всі,  як  один,  йшли  греки  в  бій  щоденно.

А  в  місті  жив  достойний  чоловік,
Шанований  громадою  міською,                                                      65
Калхас-оракул,  маг  і  чарівник,  
Науки  знав,  займався  ворожбою.
Він  передбачив,  що  зруйнують  Трою.
Сказав  те  бог,  чий  він  сповняв  закон,  –
Прекрасний  Феб  чи  з  Дельфів  Аполлон.                            70

І  лиш  Калхас  дізнавсь  від  Аполлона,
А  також  зі  своєї  ворожби,
Що  греки  приведуть  нові  загони
І  Троя  упаде  без  боротьби,
То  вирішив  тікати  від  ганьби;                                                          75
Він  долю  Трої  визначив  трагічну,  –
Це  місто  буде  знищене  навічно.

Пробратись  тихо  –  мав  таку  мету
Оракул,  передвісник  прозорливий,  –  
До  греків,  за  стіну,  у  темноту,
Що  і  зробив.  Там  греки  галасливо
Його  зустріли  й  славили  щасливі,                                              80
Бо  вірили,  що  в  мудрій  голові    
Для  штурму  має  хитрощі  нові.

Піднявся  ґвалт,  на  голосіння  схожий,                                  85
Що  появився  перший  дезертир,
Що  ось  Калхас  пішов  у  стан  ворожий,  –
І  вмить  зробився  зрадником  кумир,
Котрий  порушив  честі  договір.
Кричали:«Разом  із  його  ріднею                                                    90
Спалити  і  присипати  землею».

Калхас  же  залишив  дочку  в  біді,
Котра  не  знала  про  лукаву  зраду,  –
За  нього  стала  каятись  тоді,
Щоб  остудить  розгнівану  громаду,                                          95
Бо  іншу  не  могла  знайти  пораду,  –
Вдовицею  жила  у  самоті,
Без  друга,  без  опори  у  житті.

Було  ім'я  в  нещасної  Крессіда;
У  Трої  всій,  ось  вам  мої  слова,                                                        100
Ніхто  не  був  такий  прекрасний  видом,  –
Мов  ангельська,  здіймалась  голова;
Створінням  вічним  бачилась  вдова,
Що  опустилось  з  неба  ненароком,
Щоб  наші  посоромити  пороки.                                                        105

Тож  чуючи  щоденно  вість  лиху
Про  сором  батька,  про  його  провину,
Вже  майже  божевільна  від  страху,
Вдягнула  з  шовку  мантію  вдовину
І  перед  Гектором  упала  на  коліна.                                            110
Його  благала  голосом  палким,
Щоб  милість  мав  до  неї,  був  чутким.

А  Гектор  був  чутливим  від  природи,
І  вмить  відчувши  безмір  гіркоти,
Тяжкі  створіння  чистого  незгоди,                                                115
Втішав  її  словами  доброти:
«Ви  батька  гріх  не  можете  нести.
Забудьте  горе  –  в  радості,  сестрою,
Живіть  по  добрій  волі  з  нами  в  Трої.

Пошана  Вам  вернеться  назавжди,                                              120
Як  та,  коли  ще  батько  був  із  Вами,
І  завжди  Вас  закриють  від  біди
Мужі  достойні  з  гострими  мечами».
Вона  за  ласку  щирими  словами
Подякувала  тихо  і  по  тім                                                                          125
Вклонившись,  знов  у  свій  вернулась  дім.

Жила  вона  з  оточенням  у  домі,
Як  титул  і  достаток  позволяв,
Де  кожний,  –  незнайомець  і  знайомий,
І  юний,  і  старий,  пошану  мав.                                                          130
Її  у  місті  кожний  поважав.
Чи  мала  діток,  як  вона  вродливих,
Не  чув  про  це,  тож  далі  йду  правдиво.

А  на  війні  було  як  на  війні,  –
Троянці  вперто  з  греками  змагались,                                      135
І  так  ішли  в  боях  за  днями  дні,  
То  греки  під  ударами  здригались,
А  то  троянці  люто  відбивались.
Фортуна  успіх  колесом  своїм,
То  вверх,  то  вниз,  всякчас  міняла  їм.                                      140

Про  те,  як  місто  згинуло  навіки,
Не  буду  я  описувати  тут,
Бо  це  було  би  відступом  великим
І  сповільнило  б  мій  печальний  труд.
А  як  оборонявсь  троянський  люд,                                              145
І  як  упав  від  грецької  навали,
Гомер,  Дарес  чи  Діктіс  описали.

Хоч  чималі  загони  ворогів
Старанно  оточила  їхнє  місто,
Троянці  не  збулись  старих  богів                                                  150
І  шану  їм  складали  урочисто.
Була  у  них  реліквія  божиста,  –
Палладієм  її  народ  назвав
І  їй  завжди  найбільше  довіряв.

І  сталася  подія  та  у  квітні,                                                                    155
Коли  в  зеленій  бархатній  траві
Розкинула  хмільна  весна  тендітні  
Червоні  й  білі  квіти  лугові.
Сповняючи  обряди  вікові,
Зійшлись  троянці  на  щорічне  свято,  –                                  160
Палладія  скульптуру  вшанувати.

До  храму,  у  нарядах  дорогих,
Прийшли  гурти  для  спільного  обряду,
Хвалу  почути  у  піснях  святих.
Звитяжці  там  несли  очам  відраду,                                              165
Ясні  жінки  і  служки  їхні  рядом.
Прийшли  найвищі  і  найменші  вслід,  –
На  службу  і  на  храмовий  обід.

Крессіда  теж  стояла  за  юрбою
У  чорному  вдовиці  убранні                                                                  170
І  першою  була  там  за  красою,
Як  буква  «А»,  що  перша  в  наші  дні.
Сіяла,  наче  в  темряві  вогні.
Так  світло  може  кидати  довкола  
З-під  чорних  хмар  лиш  зірка  ясночола,                              175

Як  та  Крессіда,  так  казали  ті,
Хто  бачив  чорні  траурні  наряди.
Стояла  непомітно  в  самоті
За  спинами  святкової  громади
Покрай  дверей,  ховаючи  принади                                            180
В  простій  одежі,  із  лицем  ясним
Та  поглядом  достойним  і  журним.

Троїл,  як  завжди,  з  друзями  своїми,
Із  воїнами  юними,  ходив
В  величнім  храмі  кроками  стрімкими                                      185
І  оглядав  міских  жінок  і  дів
То  тут,  то  там,  при  цьому  говорив,
Не  даючи  своїм  словам  спочинку,
Котра  з  них  гірша,  а  чи  краща  жінка.

Побачивши,  коли  він  так  ходив,                                                  190
Як  зброєносець,  чи  звичайний  воїн
Зітхати  починав,  чи  зупинив
На  певній  жінці  погляд  в  непокої,
Сміявсь  тоді  із  дурості  такої:
«Бог  знає  про  її  спокійний  сон,                                                      195
А  ти  попав  до  неї  у  полон.

Чував  я  про  пусте  життя,  їй-Богу,
Коханців  і  про  безуму  діла,
Як  здобули  в  любові  перемогу,
Як  здобич  та  невдовзі  утекла,                                                        200
І  як  прийшли  страждання  та  хула.
О,  повні  дурні,  ви  сліпі  й  недужі,  
І  до  чийогось  досвіду  байдужі».

І  лоб  наморщив  він  по  тих  словах,
Немов  казав:  «Чи  ж  це  не  мудра  мова?»,                      205
Та  блиснув  гнів  в  Амурових  очах
І  люта  помста  вже  була  готова.
Підняв  міцного  лука  він  раптово
І  в  серце  гострим  вістрям  улучив,  –
Ще  не  таких  він  скубав  павичів.                                                  210

О,  світ  сліпий!  О,  наміри  незрячі!
Як  часто  доля  робить  навпаки,
Ніж  хочуть  чванство  і  пиха  ледачі,  –
В  печаль  міняє  радісні  думки.
Троїл  піднявсь  високо,  де  зірки,                                                  215
Та  вниз  упав  –  у  відхлані  зажурні.
Щодня  талан,  що  в  нього  вірять  дурні,

Як  кінь  Баярд,  що  з  правильних  доріг
Звернути  хоче  (від  вівса  грайливий),
Аж  поки  не  шмагне  його  батіг                                                        220
І  не  вернеться  думка  шаноблива:
«Хоч  і  гладкий,  хоч  маю  пишну  гриву,
Та  я  лиш  кінь,  а  нам  закон  такий,  –
З  братами  волокти  повіз  тяжкий».

Так  трапилось  і  з  лицарем  звитяжним,                              225
Хоч  він  і  був  царя  достойний  син
І  не  робив  поступків  легковажних,  –
Від  погляду  меткого  в  мент  один
У  серці  запалав  аж  до  глибин.
Той,  хто  слова  мав  тількі  гонорові,                                        230
Попав  зненацька  в  западню  любові.    

Примітки

-  Джеффрі  Чосер  (1344—1400)  —  англійський  поет  Середньовіччя,  визначна  постать  у  англійській  літературі.
-  Троїл  —  молодший  син  царя  Трої  Пріама  й  цариці  Гекаби.  Був  убитий  Ахіллом.
-  Крессіда  —  Калхасова  дочка.
2.  Пріам  —  останній  цар  Трої,  молодший  син  Лаомедонта  і  Стрімо,  чоловік  Гекаби,  батько  численних  дітей,  серед  яких  найвідомішими  стали  Гектор,  Паріс,  Кассандра,  Троїл,  Антіф,  Поліксена.  За  владарювання  Пріама  почалася  Троянська  війна.
2.  Троя,  або  Іліон  —  старовинне  місто  на  північно-західному  узбережжі  Малої  Азії  ,  де  за  епосом  та  іншими  давньогрецькими  джерелами  на  початку  XII  ст.  до  н.  е.  відбулася  Троянська  війна.  Назва  міста  пов'язана  з  іменами  троянського  володаря  Троя  та  його  сина  Іла.
6.  Тісіфона  –  середня  з  ериній  (фурій).  Чосер  згадує  її  як  свою  Музу.
9.  Еринії,  також  Евменіди  (у  римлян  Фурії)  —  богині  помсти.
62.  Паріс—  у  давньогрецькій  міфології  син  троянського  царя  Пріама  й  цариці  Гекаби,  якій  ворожбит  провістив,  що  її  майбутній  син  знищить  рідну  країну.  Викрав  у  спартанського  царя  Менелая  його  дружину  Єлену.  Це  викрадення  спричинило  Троянську  війну.  
62.  Єлена  —  у  давньогрецькій  міфології  дочка  Зевса  й  Леди,  дружини  Тіндарея.  Дружина  спартанського  царя    Менелая.,  котру  викрав  син  троянського  царя  Пріама  Паріс.  Через  це  виникла  Троянська  війна.  Об’єднані  грецькі  війська  на  чолі  з  Агамемноном  впродовж  дев'яти  років  тримали  Трою  в  облозі.  Лише  на  10-му  році  війни  греки  завдяки  хитрості  Одіссея  здобули  Трою.
66.  Калхас  (Калхант)  —  син  Нестора,  легендарний  провісник,  учасник  походу  греків  на  Трою.
70.  Аполлон,  Феб—  один  з  олімпійських  богів,  покровитель  музики,  віщування  і  лікування.  Син  Зевса  й  Лето,  брат  Артеміди.  Називався  Аполлоном  Дельфійським  через  його  храм  у  Дельфах.
110.  Гектор  —  старший  син  царя  Трої  Пріама  і  цариці  Гекаби.
147.  Гомер  —  легендарний  давньогрецький  поет,  якого  вважають  автором  «Іліади»  та  «Одіссеї»,  двох  славетних  грецьких  епічних  поем,  що  започаткували  європейську  літературу.
147.  Дарес  і  Діктіс  –  ймовірні  свідки  Троянської  війни.
153.  Палладій  –  священна  скульптура  (як  правило,  дерев'яна)  
озброєного  божества,  яка  вважалася  покровителькою  й  захисницею  Трої.  
172.  Як  буква  «А»,  що  перша  в  наші  дні  –  автор  має  на  увазі    Анну  Богемську,  
дружину  англійського  короля  Річарда  ІІ.  Це  вказує  на  те,  що  поема  була  написана  після  їхнього  одруження  у  1382  році.  
206.  Амур  або  Купідон  —  у  римській  міфології  божество  кохання,  що  відповідає  грецькому  Еросу.  
218.  Баярд  –  загальна  назва  ломового  коня.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2020
автор: Валерій Яковчук