Сховало море давню казку,
туманом вкрило синю даль.
Була б на те Господня ласка,
ти оддало б свою печаль.
Лежить в проваллі чорна брила.
Колись розрізавши пітьму —
летіла птахом, пеклом крила,
розбила вщент земну кору!
Здійнялась хвиля над землею,
злий спалах очі засліпив,
здригнулась твердь та море з нею —
кривавий місяць затремтів !
Пішла під воду Атлантида,
пропав її античний світ.
Здійснила кару Немезида,
та згодом зник прокляття слід.
Шукають люди правду досі...
За що Господь карає нас?
Як запече — тоді голосим...
Коли прийшов розплати час!
Згубили в війнах божу силу —
мечі та списи куємо.
Благословення не просили —
в крові царями стаємо...
Не любить небо сліз лукавих,
тиранів теж не признає.
Воно не ділить з грішним слави!
Всім по заслугах возда!є!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2020
автор: Олег Крушельницький