Я сивію без тебе...
Сивина поросла, як прокляття,
Без надії на вічність,
Без надії на сонячні дні,
Що вдались би до чар
Та додали б жару́ у багаття...
Я сивію... Печаль
Додає в пасма ще сивини...
Я сивію без тебе...
Посивіли думки, чахне образ
Тих очей неймовірних
В тому блиску чарівних ночей...
Посивіло і небо
В мережі блискаво́к неймовірній...
Я сивію на тлі
Безкінечних самотніх ночей...
Я сивію... Як сніг
Покриваючись маревом срібним,
Завиває у снах
Та самотніх мотивах печаль.
Срібний вік, срібний час...
Але ти, як була, досі рідна
У моїх посивівших
Від часу та болю очах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2020
автор: Володимир Науменко