Метушиться кожен, мов на своїй орбіті,
Вулиці нагадують доріжки, хто швидше добіжить,
З краю, якого називають часом краєм світу,
Прокинулось сонце і землю грайливо сміши́ть,
Ще ніхто у цьому різноманітному світі,
Не зміг прожити без печалі, невдач, і тривог
Сонце озирнулося і не знайшло тут літа,
А тільки осені золотій щиро усміхнулось,
Скільки людей, стільки і одкровень,
Правда кожного повинна бути понад усе,
Сонце зійшло і настав новий день,
Здавалося б, ще одне природне космічне явище
Почуттями ми живі, щоб з нами не сталося,
І куди б не бігли ми, для нас усіх під сонцем є місце
Воно на ніч нас залишає, та знову повертається,
Щоб нам під ним не було холодно й тісно.
Свідок всього і того, що не знає й історія,
Історія, котру люди своїми долями будують.
Життя людське не має повторення
І кожен як може під сонцем крокує.
Якщо б кожен мав щастя досить,
Як світла від сонця із небес,
Не було б «війни», що таку назву носить,
Благослови, Боже, шляхи людські, простелені навхре́ст.
23.09.2020.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2020
автор: Іра Задворна