[i]В ретельно захованім власному світі
Шукаю думки, що могли б відповісти,
Чом скит наш тримає в собі особисте
І як зруйнувати його, зупинити?[/i]
От… знову спиняла… та спроби – невдалі,
Немов в дзеркалах бачу знову життя те –
Засуджене, знищене – ніби затяте
Кохання блукає в моїм Задзеркаллі…
[i]У закутку серця – уламки колючі,
Знов скит наш плюндрують, немов криголами,
І б’ється на друзки воно дзеркалами,
І в кожному – залишок нас неминуче…[/i]
В ретельно захованій правді – у фальші,
Відлуння дзеркал зрозуміє причину –
Два серця в коханні, немов в павутині,
Щільніша вона, як стаємо ми старше…
[i]
Сумне Задзеркалля… Уламки-магніти…
У закутку серця, у власному скиті…
Воно – нездоланне, його не спинити –
Самотнє кохання в суворому світі…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2020
автор: Білоозерянська Чайка