Спомин

Два  роки...  І  усе  життя...
Скільки  несказано  й  до  нині,
Проліг  у  Вічність,  мамо,  шлях:
Широкий,  чи  вузька  стежина.
Тепер  я  тільки  вже  молюсь,
Відкинувши  печаль  і  горе,
Колись  здавалося  чомусь,
Навіть  признатись  не  боюсь,
Це  не  пробачиться  ніколи.
Пробачилось...  Лікує  час...
А  так  хотілося  любові,
Пораду  маминого  слова,
Я  б  зберігала  про  запас.
А  в  мене  пустка  на  душі,
Немаю  навіть  що  згадати,
Щасливий-  хто  міг  маму  мати:
Щось  в  серці  ніс  їй,  щось  -  в  руці.
Тепер  я  -  справжня  сирота:
Я  звикла  бути  сиротою,
Два  роки...  І  усе  життя...
Чомусь  в  душі  не  менше  болю.
Молитимусь  -  поки  живу,
Завжди  Бог  чув  мої  молитви,
Життя  було  як  поле  битви
Смерть-  відпустила  тятиву.
Я  вас  пробачила...  І  всіх...
Не  хочу  більше  болю  в  грудях,
Я  жити  й  пам"ятати  буду:
Лиш  Бог  -  суддя  за  кожен  гріх.
Галина  Гицина  ("донька").

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2020
автор: синяк