Чомусь згадалось синьо – голубе
Чи то пелюстки ті що вже опали
Чи може ще тому згадав тебе
За те колечко що колись на палець
Одів тобі, а в нім камінчик
Синій що прикрасив той перстень
Мов океан що поламав промінчик
І чайки – голубині сестри
Чи дзеркало що вдрузки геть розбито
І твої губи гаряче – кипучі
Волошки сині, переспіле жито
І ми удвох кудись завзято йдучи
Цілуємось безперестану
І голоси як в море в жито тануть
І шепоти з грудей падуть в жита тодішні
І ми незаймані
І поки ще не грішні
Ще не дорослі
Але вже й не діти
У двох могли з тобою так радіти
Тій літній днині
І разом раділи з нами квіти
Волошки сині.
Парище
2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський