Чіпляє

Чіпляє  вітрисько  у  серці  струну,
Частіше  й  частіше  все  сниться  минуле.
Як  роси  тебе  почуттями  зіп’ю,
Накуй  мені  років  юначих  зозуле.

О,  як  ми  любились...  були  ж  молоді,
Нам  трави  шовкові  під  ноги  стелили.
Розбіглись  назавше  немов  кораблі,
 Як  води  ріки  у  струмочках  розлились.              

Розкидала  доля  в  світи  пташенят,
Стежки  заросли  до  п’янкої  ожини.
Хоч  сяйва  надворі  уже  листопад,
Але  ще  буяють  надворі  жоржини.

Несуть  аромати,  клубочать  вітри,
У  вохру  діброви  й  сади  одягають.
І  літечко  стукнуло  з  гаю  дверми,
У  трави  похилі  покотом  лягають.

Добавила  осінь  обом  сивини,
Наповнює  часом,  буває...  відчаєм.
А  ми  все  ж  і  досі  йдемо  до  весни,
За  роки  й  літа  свої  знов  забуваєм.

Приспів:
Люблю  тебе  досі  до  вік  молоду,
Нехай  за  порогом  квітує.
Букетом  у  ноги  тобі  покладу,
Усе...  чого  в  світі  бракує.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2020
автор: Волиняка