Чіпляє вітрисько у серці струну,
Частіше й частіше все сниться минуле.
Як роси тебе почуттями зіп’ю,
Накуй мені років юначих зозуле.
О, як ми любились... були ж молоді,
Нам трави шовкові під ноги стелили.
Розбіглись назавше немов кораблі,
Як води ріки у струмочках розлились.
Розкидала доля в світи пташенят,
Стежки заросли до п’янкої ожини.
Хоч сяйва надворі уже листопад,
Але ще буяють надворі жоржини.
Несуть аромати, клубочать вітри,
У вохру діброви й сади одягають.
І літечко стукнуло з гаю дверми,
У трави похилі покотом лягають.
Добавила осінь обом сивини,
Наповнює часом, буває... відчаєм.
А ми все ж і досі йдемо до весни,
За роки й літа свої знов забуваєм.
Приспів:
Люблю тебе досі до вік молоду,
Нехай за порогом квітує.
Букетом у ноги тобі покладу,
Усе... чого в світі бракує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2020
автор: Волиняка