Своєї нації донька

Жила  усамітнено,  не  розкошуючи,
Долала  Всевишнім  намічений  шлях,
Щоранку  і  сонце,  і  день  свій  віншуючи,
Ногами  збивала  росу  у  полях.

Їй  зоряно  нічка  не  раз  посміхалася,
І  темінь  німа  огортала  не  раз,
Єдиний  лиш  раз  у  житті  закохалася,
Та  й  то,  мов  нечистий  із  нею  погравсь.

Всього  досягла  повсякденною  працею.
Непросто  було,  й  зна,  так  буде  завжди,
Бо  донька  вона  української  нації,
Що  вміє  трудящих  собі  спородить.

Підмог  ні  від  кого  в  житті  не  чекаючи:
Ні  манни  з  небес,  ні  чийогось  плеча  –
Не  раз  програвала,  терпіла,  не  каючись,
Тремтіла  не  раз  полохливо  свіча.

Дивилась  у  очі  біді,  холодіючи,
Зі  шляху  ж  свого  не  звернула  ні  раз.
Зустріне  вона  й  перемогу  радіючи,
Як  волею  вп’ються  і  Крим,  і  Донбас!
11.09.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2020
автор: Ганна Верес