Я СПРАГЛА ЗЕМЛЯ...
На горизонті,сходить сонце ясне
Іде, у небесну височінь в блакить.
Світає...Світанкова зіронька гасне
Князь Місяць обнімає -неповторну мить.
Тануть сніжні хмари поміж верховин
Сніготала вода розлилась в океан.
Синіх гір торкається віття у модрин
Засяяло,сонце ...розчиняється туман.
Я ,спрагла земля у лузі калина
ти,вночі -Місяць ,вдень - сонце золоте
Синє небо-до якого злітає пташина
Цілющий дощ,від якого оживає все земне.
Квітучою райдугою цілуй у щічку
Місяцем,заколиш мої безсонні сни.
А літом , приласкай хвилі бистру річку
Хай на березі,шумлять стрункі ясени.
М .Чайківчанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2020
автор: Чайківчанка