Старенька хата,
в ній я виріс й жив –
Вона стомилася,
нові в ній люди.
Але ще довго
пам'ятати буде,
Як народилася,
аж до межі...
О все вона,
так рідна, пам'ята...
Її так дивні
і розумні очі,
Ці довгі дні
і безкінечні ночі –
Плекали всі,
що в ній пройшли життям...
Старенька хата –
ти мене все ждеш,
Як і могилки
Татуся і Нені,
Та сестринятки
з світлоносним йменням...
Де тополиний
все шумить кортеж...
Ця, на життя
помножена дорога –
На ній, як радість,
стрінеться й стерня...
Проте всі дні
й турботи, слані Богом,
Як в небеса
ось зоряна лижня...
17.09.2020р.
Дом постаревший
Дом постаревший,
в нем я вырос, жил –
Он притомился,
новые в нём люди.
Но еще долго, долго
помнить будет,
Как он родился
и, вплоть до межи...
О все он друг,
родимый, вечно помнит...
Его так странные
и умные глаза
И с крыши часто,
словно падает слеза –
Лелеет все,
что в жизни длинном томе...
Дом постаревший –
ты меня все ждешь,
Как и могилки
там Отца и Мамы,
Сестрички чудной
светоносной гаммы...
Где с тополей
осенних слёз капёж...
На жизнь лежит
умножена дорога –
На ней, как радость,
встретится стерня...
Все дни, заботы,
посланные Богом,
Как в небеса
вот, звездная Лыжня...
17.09.2020 г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: Променистий менестрель