Заспівай мені, люба матусю,
Ті пісні, що співала колись.
Їхніх чарів душею торкнуся
І в уяві полину увись.
Я побачу звідтіль Україну
Всю, немов на долоні моїй,
І потічки гірські, і долини,
І степи, й солов"їні гаї.
Он, у гАю стоїть дівчинонька.
Сльози котяться з карих очей.
Що коханий пішов на війноньку.
Скільки бідній страждати ночей!
На горі наростає напруга.
То женці там пшениченьку жнуть.
Майорить під горою хоругва:
Козаки вже з походу ідуть.
Попереду ступа Сагайдачний,
Наливайко і Гонта за ним.
Всі хоробрі, але необачні:
Ворогам Україну здали.
Ні, не їхня вина, що країна
Опинилась в неволі важкій:
Всюди розбрат,а Схід у руїнах.
Недолугі тепер ватажки.
За долЯри, за владу, за статки
Іноземним панам продались,
Занедбали країну нащадки.
Козаки нині перевелись.
Заспівай ще ту пісню печальну
Про три Ясеня біля села,
Звідки доля жорстока, безжальна
На чужИну тебе повела.
Ти не плач, що так склалось невдало
І життя все пройшло в чужинІ.
По світах українців чимало
Батьківщину навідують в сні.
Та нехай вороги наші плачуть!
Жартівливі пісні утнемо.
Хоч життя наше нині собаче,
Тільки що з того? Раз живемо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2020
автор: Leskiv